Притча про маленьку справу і відкрите серце

Інше Релігія Суспільство

Щодня у полуденну пору один хлопчина переступав по­ріг церкви, а за кілька хвилин відходів. Він носив картату сорочку і подерті джинси – як і всі його ровесники. У руках тримав паперову торбинку з бул­ками на обід. Священик дещо недовірливо спитав його, для чого сюди приходить. Відомо ж бо, що в теперішніх часах не бракує людей, які не завагаються обікрасти й церкву. «Я приходжу, щоб помолитися», – відповів хлопчина. «Помолитися… Хіба можна так швидко молитися?» – «Ох… щодня пополудні я переступаю поріг цієї церкви і кажу: “Ісусе, я прийшов”. І тоді відходжу. Це коротенька молитва, але я певний, що Він мене чує». Через кілька днів по цій розмові на його роботі стався нещасний випадок. Хлопчину привезли до шпиталю з ба­гатьма переломами. Його помістили в палаті, де вже були інші хворі. З по­явою хлопця змінилося все відділення. Через кілька днів його палата перетворилася на місце зустрічей пацієнтів з усього коридору. Молоді і старі підходили до його ліжка, а він для кожного знаходив підбадьорливу усмішку і щире слово розради. Прийшов його провідати і священик. Разом із медичною сестрою він зайшов до палати і зупинився біля його ліжка. «Мені сказали, що ти весь зранений, але, попри все, ще підтримуєш інших. Як тобі це вдається?» – «Це завдяки Тому, хто відвідує мене пополудні». Медсестра перебила: «Пополудні до палати ніхто не за­ходив» – «Ні, Він з’являється тут щодня, стає при дверях і каже: “Дмитре, це я, Ісус”, – і відходить».

Один чеснотливий чоловік щодня переходив попри сті­ну, на якій було зображення Богородиці. Кожного разу той чоловік вітався: «Доброго дня, Пресвята Мати!»

Минуло кілька років. Одного вечора він виразно почув голос, яким промовляв до нього образ: «Доброго вечора, сину!»

Коли ми не чуємо відповіді на наші молитви, то це тому, що насправді її не сподіваємося.