Вільховець

Наша творчість

Було це давно, коли на Україну нападали татари. Добрались вони і до нашого краю. У лісі стояв замок пана Одрицького. Навколо нього був глибокий рів. Лише одна дорога вела у його двір. Обступили татари з усіх боків замок. Коли ж пішли вони на приступ, сталося диво. Стіни замку почали падати, поволі опускатися у прірву. Загинули і татари, й оборонці. Але коли прийшли татари, не всі встигли заховатися в замку. Один чоловік був саме на цей час у лісі. Коли  повернувся і побачив, що сталося, то пішов у поле і поселився на новому місці. З часом навколо нього виросло нове село. В тутешніх лісах росло багато вільхи, тому почали те село називати Вільхівець. А пізніше – Вільховець. На місці, де стояв замок, залишився великий рів, у якому з’явилось джерело. Кажуть, що вода у ньому — це сльози  тих, хто загинув, захищаючи стіни замку. А місцевість цю і зараз називають Замчиськом.

Богдан Тихий