Папа, який мене змінив

Релігія

У травні цього року минає пята річниця від дня проголошення Папи Римського Івана Павла ІІ блаженним. Він став чи не найважливішою персоною ХХ століття.  Це перший папа, який об’їздив безліч країн світу, ідучи до людей з простотою та відкритістю, як істинний слуга Божий. Перший слов’янин святого престолу з повагою ставився і до українців, та й для багатьох із них сам став улюбленим. Багато чого і ми чули та знаємо про цього папу, проте велика кількість сторінок з його життя для нас залишається невідомою. Отож, розпочинаємо у нашій газеті рубрику «Папа, який мене змінив». Вона відкриватиме нам цікаві та маловідомі факти з життя та служіння Івана Павла ІІ, спираючись на книгу «Іван Павло ІІ. Таємниця Кароля Войтили». Розповідь вестимемо від імені автора твору ватиканського журналіста та оглядача німецького видання «Bild» Андреаса Енгліша. Сподіваємось, вас зацікавить матеріал, досі не знанийв українській пресі.

«…Мені зрозуміло, що я не можу розповісти про Івана Павла ІІ ні повністю, ні неупереджено. Цей Папа мене розізлив, здивував і довів до того, що я через нього втратив дар мови…»

«…Бути з Папою було моєю роботою. Раніше, молодим юнаком я мав образу на Івана Павла ІІ, вваживши його зрадником справи Ісуса Христа. Хоч і народився я в католицькій сім’ї, та все ж думав, що цей чоловік  усе робив з повною протилежністю до того, як би хотів Ісус з Назарету. Я вважав Папу співвідповідальним за голодну смерть мільйонів людей у країнах третього світу тому, що Церква забороняє контрацептиви. Ну, як може Папа, який вважає себе послідовником апостолів, одягнений в золотом обшиту парчу, правити у пишному палаці, в той час, як засновники його релігії ходили босі?!

… Коли я приступив до своєї служби як іноземний кореспондент у Римі, Папа цікавив мене тільки тому, що він був частиною моєї роботи. Не більше. Мені заздрили багато людей, що я був так близько до нього. Проте, моя робота складалася, в основному, з чекання. Я чекав по всьому світу, і це чекання мало завжди одну причину: коли прийде Папа. Тоді, звичайно, утвориться величезне скупчення людей, а ми, журналісти з папського оточення, змушені будемо пробиратися повз охорону до вівтаря, щоб наблизитись до основної фігури всіх цих подій.

…У всіх місцях я бачив Папу, усміхненим і заплаканим. Я спостерігав, коли він був у відчаї; і був при тому, як він допускав помилки, і також, коли пробував їх виправити, і я міг з ним про це поговорити. Я дізнавався, що Івана Павла ІІ сердить, і що він вважає нудним. Папа був моєю роботою на довгий час, коли він раптом перестав бути тільки роботою.

…Це сталося влітку 1999 року під час неймовірної сьомої подорожі до Польщі,  саме під час молитви у невеликій церкві на півдні країни. Поки Папа там молився, мене проймали запитання: «Чи цей чоловік справді посланий Богом? Чи Кароль Войтила приписує собі прямий контакт з Богом, чи він справді його має?» У цей момент я вже не був репортером. Я особисто хотів це знати. Я пережив дивовижну мить, коли мені видалося, ніби Бог справді щось повідомляв Каролю Войтилі, його торкався. Бог цього Папи не був захованим, скритим Богом, а дієвим Творцем, який шукає діалогу. Кароль Войтила кожного разу запитував Свого Творця: «Що мені треба робити далі? Яка Божа воля?» Інколи він отримував відповідь, інколи – ні. Ось що Папа сказав у своїй драматичній проповіді 11 грудня 2002 року: «Великою трагедією є мовчання Бога, Який Себе більше не виявляє, Який, здається, заховався на небесах, бо Йому огидними є вчинки людства».Так Папа перестав для мене бути просто роботою; я втратив з ним дистанцію, і знав, як це небезпечно. Коли потрапляєш у Ватикан, навіть маючи негативне ставлення до католицької віри, з часом стаєш палким його поціновувачем. Адже важко бути не захопленим Іваном Павлом ІІ: 263-ій послідовник Святого Петра, який став першим в історії  Папою слов’янського походження і першим не італійцем на Петровому троні за останні 455 років. Він належить до найважливіших особистостей ХХ століття. Можливо, жоден з його попередників не змінив так сильно обов’язки  Папи, як він. В сучасній історії папства є 2 епохи: час до Кароля Войтили і час після його правління. Звичайно, я все більше захоплювався цим чоловіком. Мені раптом стало зрозуміло, що я мушу бути обережнішим і критичніше перевіряти свої статті, ніж дотепер. Але дороги назад вже не було. Я почав розглядати Івана Павла ІІ як людину, котра допоможе мені дати відповідь на запитання: Чи справді існує Бог?»

«У мене було якесь дивне відчуття, коли я вперше переступив поріг ватиканського залу для преси біля собору Св. Петра, щоб зареєструватися репортером в оточенні Папи. Відділ преси церковної держави виглядав як якась державна установа.  У мене склалося враження, що Бог був похований під цією купою паперів у бюро. Під час першої аудієнції я побачив те, що і очікував побачити:стрункого, атлетичного, енергійного Папу, який говорив твердим голосом і тріумфально був прийнятий юрбою, котра не оцінювала його критично. Отакий  був чоловік, який мав право носити античний римський титул для релігійних провідників – «понтифік» або «Прокладач мостів» між двома світами. Офіційно Папа носить 9 титулів: єпископ Риму, вікарій Ісуса Христа, послідовник апостолів, понтифік, патріарх Заходу, Примат Італії, Архиєпископ і митрополит провінції Рим, голова держави Ватикан, Слуга слуг Божих. Я вважав, що там кілька титулів були зайвими».

«Вперше я здивовано крокував через яскраво розмальовані зали до передпокою бібліотеки. Там стояв трон Папи: це покрите золотим лаком помпезне м’яке крісло. Ми, пул-журналісти, мусіли очікувати за червоною занавіскою. Тоді в якийсь момент відчинились двері і увійшов Папа. Він був меншого росту, ніж я очікував, і не такий стрункий, як на відстані. Я ще дотепер точно знаю, що тоді подумав. Я очікував зустріти Його Величність. Натомість у Карлові Войтилі не було нічого величного, жодного сліду від показної доброчесності. Навпаки, складалось враження, що йому трохи незручно, що він є Папою».

«Ви з Німеччини? Прибули прямо до Риму?,  – звернувся до мене Папа, – ласкаво просимо», – і подав мені руку. Я не зорієнтувався, що в цей момент мав зробити (впасти на коліна і поцілувати перстень). Іван Павло ІІ привітався зі мною так обережно, ніби зараз мав прийти ще інший, справжній Папа. Він справляв враження звичайного парафіяльного священика, який охочіше ночуватиме в наметі і носитиме рюкзак, ніж слухатиме камерний оркестр у палаці. Папа нервово потирав руки, бо він хотів уже починати розмову. Він був тоді такою людиною, яка при виконанні одного завдання вже думає про наступне».

«Після того, як я бачив численні зустрічі Папи з різним високопоставленими особами та їх обмін подарунками, моя думка про нього докорінно не змінилася. Я вважав його людиною, яка не виконує післанництво Ісуса Христа з Назарету. Моє судження змінилося тільки в одному пункті: Іван Павло ІІ вже не був для мене можновладним привидом у далекому Ватикані, а просто чоловіком і то таким, що хотів себе применшити».

«Папа справив на мене велике враження і я навіть знав чому: на противагу більшості його попередників, він не народився князем. Він походив з простої родини і не пробував як духовний наставник мільярдів католиків приховати своє дрібно міщанське походження. Кароль Войтила народився 18 травня 1920р. як другий син офіцера Карла Войтили та його дружини Емілії Кашцоровської у скромній сім’ї.  Войтили проживали у 2-кімнатній квартирі, мама Емілія шила для сусідок, щоб хоч трохи збільшити сімейний дохід. Син Льолік (так мама називала хлопця) на лузі грав у футбол замість того, щоб відвідувати уроки фортепіано, і бився з ровесниками замість того, щоб брати уроки фехтування. А молодий Кароль Войтила зустрів справжнього «князя – покровителя» – єпископа Кракова Адама Сап’єгу, який врятував його від гестапо. Іван Павло ІІ скоро зазнав усю суворість життя. Він мав лише 20 років, коли померли його батьки і брат. З листопада 1942р. Кароль таємно відвідував семінарію і багато разів уникнув облав гестапо, які ловили молодих поляків  та  відправляли їх на роботи в табори. На фотографіях, зроблених коли він ще був молодим священиком, Кароль Войтила виглядає так, ніби він знайшов своє місце у світі. Він грався з дітьми і брав участь у парафіяльних святах. Часто з учнями, студентами та вірними ходив у гори. Коли у 1958р. він дізнався, що має бути висвячений на єпископа, найбільше переживав за те, чи не втратить можливості до мандрів. Кар’єра цієї людини була блискавично швидкою: у 1946р. він був висвячений на священика, відразу ж поїхав на навчання до Риму, і вже через 2 роки повернувся як доктор теології до Кракова. Одного дня, коли майже ніхто не бачив Войтила совершив ритуал, який через кілька десятиліть спостерігали мільярди людей – вперше він поцілував землю, і робитиме це, будучи Папою ще у 120 країнах. Ставши єпископом, він вибрав свій девіз, який і сьогодні висить над тисячами католицьких церков: «Totus tuus» («Повністю Твій»), обіцянка Богородиці. Кароль Войтила став наймолодшим єпископом Польщі, а через три роки він вже був кардиналом. У 1978р. він став першим слов’янським Папою в історії».

«Я думав, що Іван Павло ІІ є одним з найконсервативніших моральних апостолів, які коли-небудь ставали Папами. «Церква знову стає на дорогу назад, в її сиву давнину», – так я тоді  любив говорити».

З німецької переклала Люба Магура